Чужа земля

Серце завмирає, коли згадуєш, що твоя земля вже не є твоєю. Так боляче передчувати втрату імені, мови та обличчя. Оніміння на пару років та виривання язика.
Вітер та море омивали каміння твоїх слів, листи твого пір'я. Вогонь випалив клеймо на твоїх п'ятах, яке не дає зупинятись. Голос прорізався і вже не вистачає акордів та струн для новго крику. Холод очищує слова до блиску сталі та гостроти найтоншої бритви.
Мова -- це міст між поколіннями, а голоси несуть вісті: чи то елітного сарказму, чи то буденної лірики.
Духові інструменти вибивають всі лампи підсилювачів. Звук розчиняється в голосах трамваїв, локомотивів та метро. Я зстигаю в гранітній стіні та гірко посміхаюсь незламаними очима.
Відчуття втрати землі...