Формалін

 Настає година, коли обличчя зовсім чужих людей стають рідними. Рідні по крові стали настільки звичними, що і не помічаєш, що вони – живі. І ти дихаєш поруч з ними. Година страху, невідомості. Круговерті подій, дзвінків, дат, спогадів. Раптом у вікно вривається голуб. Промінь світла падає на вазон з алое. Відстукують секунди краплі води у крані. І так безмежно довго триває осінь. потім наступає зима. Холоду. Тривалого століття зимових душ. Мороз по шкірі. 

Формалін дозволяє зберегти смерть. Момент смерті триває вічність, і він виставлений напоказ. Чужі клаптики життя. Нафталінове майбутнє речей. Застиглі в краплях соснової смоли краплі давнього повітря.  Настає година яка застигне у формаліні фото, вінків, німого крику... Мідні звуки відходу життя. Молитви, важкі подихи, невдалі слова. Алкоголь.  Ранок. Безсоння. День. Знову безсоння. Чорна смола кави. Серце. Нервовий зрив. Сон... Формалін – це прозора труна і холодильник життя водночас. Страшна рідина, яка консервує бездушність. Попіл – благородніший. Земля – пухкіша. Дерево – міцніше. Тканина – чорна. Погляд – свинцевий. Не варто будувати ілюзій, щодо власного життя чи смерті. Вічне те, що залишиться в душах після нас. Я би не хотів, щоб це був формалін...